Українське Освітнє Товариство в Мюнхені

München
ukrajinske-oswitnje-towarystwo

У цьому році Україна відмітила 25-ліття Акту проголошення незалежності. Для української громади Мюнхена цей рік є ювілейним двічі. Завдяки історичним дослідженням вдалося встановити, що організоване життя українців баварської столиці почалося понад 105 років тому!

22 березня 1911 року міською владою офіційно було зареєстроване Українське Освітнє Товариство в Мюнхені (Ukrainischer Bildungsverein in München)! Згадку про це знаходимо в книзі доктора Григорія Прокопчука «Ukrainer in München» за 1958 рік.

Із баварських архівів вдалось почерпнути і більш докладну інформацію. Зокрема, нам стає відомо, що головними співзасновниками Товариства виступили студенти Михайло Паращук та Бруно Гофман. Але вони не були одинокими у своїх устремліннях, першими членами обєднання стали також Кость Морозовський (кандидат медицини), Володимир Кобринський (виходець із Сербії, представник Академії мистецтв), Кость Стаховський, Бокров Олександр, Олександр Скоропис, Еусебіус Липецький, Микола Федюк. Більшість перших членів Товариства були студентами мистецьких спеціальностей, однак були між ними і вже згаданий «кандидат медицини», і «кандидат філософії» і навіть «Schneider» О. Боков. Тобто, навіть сухі дані про юридичну реєстрацію спілки дають підстави стверджувати, що вона гуртувала людей різного соціального походження та статусу.

Джерело ілюстрації: книга Д. Степовика «Михайло Паращук».

Джерело ілюстрації: книга Д. Степовика «Михайло Паращук».

 

Юридичною адресою УОТ стало помешкання М. Паращука на Teresienstrasse 112. Цілі та завдання поставлені засновниками були досить амбітні: гуртувати земляків, розвивати українську освіту, культуру. Із моменту легалізації Українське Освітнє Товариство взялось за втілення програмових засад. Вже 25 березня у Wittelsbacher Garten на Teresienstrasse 38 відбулась публічна доповідь Олександра Скорописа «Значення Тараса Шевченка для українського народу».


30 липня 1958 року у передмові до книги Г. Прокопчука Українське Освітнє Товариство як першу українську організацію в Баварії згадував тодішній обербургомістер Мюнхена, високо оцінивши при цьому внесок українців, поневолених на своїй Батьківщині, у духовний та культурний розвиток міста Мюнхена, де вони знайшли свій притулок.
І
з вибухом Першої світової війни діяльність Товариства вимушено припинилась. Для власне української громади існування УОТ чомусь затерлось у пам’яті. Тільки дуже загальну інформацію знаходимо про цю організацію в Енциклопедії Українознавства, ще одна згадка — у книзі Володимира Леника, що побачила світ у 1990 році.


Насправді ж подія, що сталась у далекому 1911 році, була дуже важливою. По-перше, українцям закидають, що «українство загалом було штучно інспіроване чи то німцями, чи то австрійцями, чи то поляками, виключно, щоб зашкодити Росії». Деталі появи Українського освітнього товариства в Мюнхені ще тоді, коли про війну не йшлося, і, що суттєво, зусиллями української молоді, без жодної участі будь-яких тогочасних офіційних німецьких інституцій — є переконливим запереченням таких вигадок. По-друге, як свідчать факти, достовірна історія становлення української діаспори на півдні Німеччини, перші спроби налагодження громадського життя мали місце задовго до того, коли чергова хвиля вимушеної еміграції привели на ці земля тисячі втікачів від більшовизму, після окупації Західної України та всієї Східної Європи.


Так сталось, що 100-літній ювілей українського організованого життя в Баварії пройшов непомітним. То може місцевій громаді українців варто на належному рівні вшанувати хоча б 105-ту річницю створення УОТ в Мюнхені?! Будинок, де колись базувалось Товариство на Терезієнштрассе, добре зберігся, як і те місце, де відбувалась перша лекція. Там досі діє книгарня з антикварною крамничкою.


Можливо, недавно створеному Об’єднанню українських організацій Німеччини було б спробувати домогтися дозволу влади міста та теперішніх власників споруд, скажімо, на встановлення відповідної меморіальної дошки? Будь-яка позитивна згадка про українців у світі є корисною і потрібною. Чи багато зі спільнот іноземців у Мюнхені можуть похвалитись більш як столітніми традиціями? І якщо б вдалось якнайширше донести інформацію про те, що українській громаді в місті Мюнхені вже 105 років, і з самих початків свого перебування тут українці були спільнотою, що передусім дбала про освіту та культуру, то це, з одного боку, мало б сприяти налагодженню кращої співпраці діаспори з теперішньою німецькою владою, а з іншого служити прикладом для наслідування і для сучасного покоління українців Баварії.


Невже в 1911 році українців було тут більше, аніж тепер, і невже було менше проблем у побуті чи в світі загалом було спокійніше ? Але попередні покоління навіть за тих надзвичайно скрутних умов намагались прислужитись українській справі тут, на чужині. Про це треба знати, це треба пропагувати, і їхню справу треба продовжувати!

Текст і фото: Тарас Федорів.
Публікується за згодою автора.