Лабіринтами Емми Андієвської

München
Emma Andijewska Titelfoto

Бувають люди, знайомство з якими — це як ковток свіжого повітря. Жодні рамки чи умовності не пасують їхньому образу мислення та життєвій позиції. Їх важко описати звичними словами, практично безсенсово намагатися дати їм якусь характеристику. Досвід знайомства з ними — це щось, до чого неможливо себе підготувати, як неможливо й опиратися їхній харизматичності та автентичності мислення. Саме такою є Емма Андієвська...

З одного боку справжня українська художниця, письменниця, чи не найяскравіший представник української інтелігенції, а з іншого - неймовірна, стильна, чуйна Жінка, котра духом переборола фізичну слабкість. Емма Андієвська – це сучасний феномен Людини, котра залишається щедрою на таке дефіцитне сьогодні почуття справжності. Вона завжди різна, але принципово однакова як з міліардерами, так і з простими людьми. Людина, всередині якої величезна кількість світів, образів та спогадів, а вона просто бере Тебе за руку і пропонує прогулятися лабіринтами свого “Я”... 

Лабіринтами Емми Андієвської

Emma Andijewska 002

Я дуже рано пам’ятаю все. Може, завтра то й пропаде, але поки що маю бездоганну пам’ять. Я думаю, що це самодисципліна багато в чому допомагає попри усілякі там хвороби. Люди просто ледачі! Часто чути: “Я така бідна...” А я ніколи не бідна! Я – мультимільйонер! 

Коли батька вбили, мати мусила йти на роботу і лише ніччю приходити (бо транспорт не ходив і треба було ніжками з центру добиратися). Мені було десять років, і я мусила сама бути на господарстві, плюс вважала на мого брата трирічного. Але мама моя була жінка така, дуже прагматична. Через те й я така непрагматична у світі. Просто катастрофа! (усміхається) 

Я звикла змалечку все здавати екстерном. Мене запхали до німецької школи, жодного слова по-німецьки не знаю, а умова одна – якщо за півтора місяці не вивчу – лечу зі школи. Очевидно, що я вивчила! Подумаєш... 

В свої дев’ять років, після перечитання всього Мопассана та Золя, я подумала: “І що, ото мене таке чекає?! Ооо...Не для мене! Не для мене!” Мої діти – це оце (вказує на картини), і тому, фактично, моя творчість з еротикою не має нічого спільного...Але! Очевидно, що я - не монстр, я - теж жива людина. Хоч, можна сказати, й не жила у світі. Я знала, що якщо я буду жити, то нічого не зроблю. Але усі ті земні емоції, вони в мені жили. Тільки я надала перевагу іншому.

Emma Andijewska 003

У колишній “десятирічці”, а саме в третьому класі, нас вчили, що Бога немає...А мені завжди було цікаво: звідкіля вони те знають, що Бога немає? Але тримала бузю на замочку, щоб нічого не прорвалося. Пізніше почали мені Біблію читати, то в мене волосся дубом стало: тих винищили, тих винищили. Око за око; зуб за зуб...Це - не моя стаття. Не моя...

В п’ятнадцять років написався цей вірш от так:

Сургучем запечатаний сад;
Всіх рослин віддали під суд.

Леопард розцвітає в кутку;
Тіні мовчки лежать, мов квитки.

Охмелілий розвішую віск
І думаю тільки про вас.

А коли я вже написала – відкрила для себе дисонанси. Для мене дисонанси – це щось із музичного. Це майже розв’язання акорду, але й не розв’язання водночас.

Мені багато чого саме дається. Коли я хочу якось спрямувати свою поезію, тоді воно мені не виходять. Я ж вмикаю своє “раціо”, а це “раціо” – розум – розвалює все, все ламає. Тому я, поки не допишу останню крапку, навіть не дивлюся. Лише потім знайомлюся з тим, що понатворювала. Думаю, що то так кожна творчість. 

Я вважаю, що освіта починається щойно після всіх університетів, бо якщо ви самотужки не дбаєте про свій розвиток, то залишаєтеся невігласом попри всі дипломи. 

Сиділа якось на цій канапі одна дійсно “мільйонерша”. Прийшла, влаштувалась зручно, потім каже: “Не думайте, що я у вас щось куплю!” А я кажу: “Не хвилюйтеся. Ці ілюзії я давним-давно поховала...” Ну, слухайте, без коментарів. Це ж фантастика! Таке не можна навіть придумати.

Emma Andijewska 002

Я понад стоп’ятдесят персональних виставок ще бозна-коли мала. Вікіпедія пише, що сорок...Люди добрі, що ж ви мене так змаляєте?! Сорок я мала ще не знаю коли. Я ж з тисяча п’ятдесят сорок шостого року виставляюся! І коли ще я в малих форматах виставлялася, то підійшов до мене досить відомий на той час режисер Скаковський і каже: “Слухайте, чи я можу сфотографувати вашу картину і вживати її як театральну декорацію?” Кажу: “Будь ласка”... Ці картини я, до речі, потім подарувала одній дамі, яка їх десь викинула. То я так розсердилася, що вирішила: все! Тепер я тільки на великих форматах буду працювати!

Я страшно люблю писати листи. Але в мене на те часу немає. Коли? Коли?!...День у мене забирають, а ніч мені закоротка. Я ж все пишу...Це - сорок четверта збірка. Сто п’ятдесят п’ять віршів! Вони ж-бо самі мені набігають! Для цього мушу все відкласти і жити лише в тому творчому тлі. Лише так воно вам буде набігати, а як і те, і се – забудьте! Нічого справжнього не буде...Поезія дуже ревнива. Згадаємо хоча б Рамо (Ж.-Ф. Рамо, французький композитор XVIII ст. – прим. автора), який був неодружений лише щоб писати свою музику.

Екзюпері...Його можна читати напам’ять! Справа в тому, що для мне недійсне те, що дійсне для багатьох (посміхається) Я всіх прочитала, всі вони чудові, вони свою функцію виконали, так. Лиш треба знати, де ниточки. Без Золя, наприклад, не було б Генрі Міллера...Але О’Генрі - який чудовий! Який чудовий! Радила б багатьом, що підскакують, почитати спочатку О’Генрі. Я в дев’ять років вже ним захоплювалася. Знає, що як. Просто краса!

Я не маю часу. Я ж дійсно у Маратонському бігу!

Emma Andijewska 005

Поезію ще можна отак, на бігу, створювати; маленьку прозу – нехай. Але велику прозу ніколи не можна створювати на бігу. У мене в голові тут лабіринт, з якого уже тридцять років я хочу написати роман, але мені немає коли. Коли?! Я ж хочу і намалювати...Я ж хочу написати і написати; конкретно втілити те, що тільки я можу втілити. Не тому, що я велике цабе. Я таке, як кожен. Тільки я той, про кого Ейнштейн колись сказав: “Я жук, який лізе по кулі. Тільки, на відміну від усіх інших жуків, я бачу, що куля кругла”. Таке й зі мною. Я це можу сказати й про себе.

Ті, що засмагають у екзотичних країнах, щоб черево червоне було, часто не розуміють, серед яких скарбів вони те роблять. Кожному своє...

Чоловік з одного боку має те ж, що й жінка, а з іншого - те, чого вона не має. Оцей момент інакшості, він багато вирішує. Коли жінка висловлюється про любов, то попри все, виходить м’якше. Жінку зразу видно. 

Коли я тільки-но почала вивчати англійську мову, то перше, що мені впало в око: “я” пишеться з велкої літери, а “ти” – з малої…Ах, яка мова! Обережно! Вже все сказано.

Людина – то складна істота. Вона не просто щось те, чи щось інше, визначене. Якщо ти починаєш щось робити - не важливо, зі своєї волі чи з вибору, чи обставини змусили – ти починаєш тим програмуватися. 

Про українців не у міграції я майже нічого не можу сказати, бо я була українкою поза межами України, але ніколи не була тим, кого вони називають “емігрантом”. Того для мене просто не існувало, бо я жила сама по собі. В мене не було часу. А по-друге, тут були справжні люди, справжньої величини такі як: Шерех (Юрій Володимирович Шевельов – прим. автора), Володимир Державин – поліглот, але справжній. Я у нього мала щастя слухати лекції санскриту і грецької мови. Потім Михайло Орест, або Зеров. Він рідний брат Зерова. Він дуже багато цікавого розповідав особливо про Дмитра Зерова, який помер на одному з конгресів, обороняючи українську мову. Його так нервувала російщина, що серце його не витримало. Він розповідав, який він був ботаніст фантастичний! Це була справжня інтелігенція. Це була інтелігенція, яка знала, про що вона говорить.

Emma Andijewska 004

Що жахливе - так це друга еміграція. Раніше вони поспішали зробити українські газеточки, журнальчики, а що тепер? Вони поспішають інтегруватися. Та українці завжди були погноєм для чужих культур. Завжди! Це доля нації, яка не хоче існувати. Але ж ця бацила духа! 

Я все життя була за межами України, але ніколи за її межами не була. Я завжди орієнтувалася краще, ніж ті, хто жили в Україні. Я мусила жити такою жебрачкою, але це був мій вибір. 

Людина має колосальні резерви.

За моїм принципом, і не лише моїм, кожна людина народжується генієм. Лише вона не задає труднощів собі стати генієм, бо то потребує від того відмовитися, від цього відмовитися...Нащо мені бути генієм, коли я хочу вже зараз жити? А я, наприклад, не жила. Це плата за все. 


Разом із Вами ходила лабіритнами Емми Андієвської Ганна Склонна
Фото: Денис Долженко, Андрій Довганюк

Український Мюнхен

Владика Петро Крик

Інтерв’ю з Владикою Петром Криком, єпископом Української греко-католицької церкви, апостольським екзархом для українців греко-католиків у Німеччині та Скандинавії